Скульптура «Конячка з лошам»

Встановлена в рамках ІІ Міжнародного етнофестивалю «Колодар»(2021р),
що проходив за підтримки Українського культурного фонду
та при співфінансуванні Славутської міської ради.

«Конячка з лошам» є садово-паркова скульптура - різновид пластики, яка має об’ємну, тривимірну форму і виконується із твердого матеріалу, а саме заліза. Скульптура зображує головним чином анімалістичний жанр із художньо виразними засобами – побудова об’ємної форми, пластичне моделювання, розробка силуету, фактури, у нашому випадку, також кольору. За своєю формою є круглою скульптурою, за призначенням є монументально-декоративною, тобто слугує окрасою парків, скверів, присадибних ділянок. Має давню і стійку традицію в мистецтві країни.

Місце, де встановлена скульптура, пов’язане з новітньою історією міста.

Вітаємо усіх тих, хто завітав да нашої милої Славути через зелені лісові ворота. Перед вами відкривається дуже цікаве місто. Воно і вік має поважний – перша половина XVII століття, і сучасне, бо переважно жителі Славути – молоді люди. А ще, коли зануритись в наше життя глибше, то зрозумілим стає умовний поділ на польську(магнатерія князів Сангушків), іудейську ( штетл Славіта) та українську частини. Саме час той камінь з казки уявити: «Направо підеш..,наліво чи прямо…»

Ідемо прямо: ми на Військовому містечку. Лише два десятиліття тому став доступним цей шляхопровід через раніше закриту територію. Тут були військові – 97-ма гвардійська мотострілецька Полтавська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького бригада: полки, дивізіони, батальйони. Звісно, оті з червоної цегли будинки- славнозвісні ДОСи, будинки для сімей офіцерського складу, є трохи далі ціла вулиця котеджної забудови, схожої на архітектуру німецьких містечок. Неможливо не помітити Будинок офіцерів – величну будівлю, пов’язану з відомими людьми та подіями. Будівничими були знані на той час архітектори В. Щербаков та Й. Лангбард. Подейкують також, що будівельна бригада була репресована саме після зведення Будинку Червоноі Армії. Наші земляки розповідають, що біля ДО був волейбольний майданчик, відбувались гуляння для родин військових, тут розпочинались автобусні та пішохідні туристичні маршрути. У самому Палаці діяло багато гуртків та студій, була кінозала, бібліотека, більярдна, буфет.

Ось уривок з повісті С. Колючкіна «Дитинство в Славуті»: «…після війни зразу було відновлено Будинок Червоної Армії, або як його називали «ДЕКА». Сюди, до гарнізонного клубу, вечорами та в неділю збиралась дітвора з усієї округи. Фільми переглядались не один десяток раз. Декілька разів на тиждень оголошувались вечори танців…В гарнізонному клубі, крім кінозалу, була місцева бібліотека, у ній було безліч захопливих книг…»

Поряд колишня гарнізонна школа, тепер ЗОШ №5. Справжній осередок культурного життя міста.

Зліва за військовим містечком розташовані скорботні локації: Поле пам’яті, місце масових розстрілів та поховання жертв Холокосту, а на території казарм існував у роки радянсько-німецькоі війни «Грослазарет-301».

У казармах Червоної Армії душогубку для полонених солдатів і молодших офіцерів радянської армії нацисти відкрили 1941-го. Одночасно в ньому перебувало близько двадцяти тисяч людей. Там нібито мали підліковувати поранених. Насправді їх катували, морили голодом й ставили над ними медичні експерименти. Чорною стала зима 1942−1943-го. Невеличкі печі, що були у бараках, розібрали. Мерців стало стільки, що ховати їх було ніде. В’язні, впрягаючись замість коней, цілодобово вивозили трупи й скидали у ями. А їхні імена видряпували на стінах чи записували на ганчірках. Є відомості, що протягом одного з місяців загинуло 23 тисячі полонених… В’язні мерли від холоду та голоду. На добу полоненим виділяли всього 200 грамів так званого ерзацхліба (пікся з соломи та тирси й невеличкої дещиці лушпайок гречки чи проса), і близько двох літрів рідкої баланди, звареної на гнилій картоплі й «засмаченій» щурячими екскрементами…

Братськими могилами біля Славути всіяно кілька гектарів землі. Тепер тут — меморіальний комплекс «Поле пам’яті», що має статус міжнародного кладовища. Серед десятків тисяч невідомих імен — ті радянські солдати, кого родичі в роки та після війни оплакували як зниклих безвісти. Їх ніхто не шукав. Окрім жертв «Грослазарету-301» (з яких вдалося ідентифікувати лише близько 20 тисяч осіб), ця земля прийняла останки перезахоронених військовополонених, у тому числі й німецьких, з інших місць. тільки на Хмельниччині було виявлено 638 могил масових поховань — у концтаборах, єврейських гетто та гестапівських катівнях загинули майже пів-мільйона людей.

Стара водонапірна башта уже давно не виконує свою технологічну функцію. Це тепер пам’ятний знак на місці масових розстрілів євреїв, що розпочалися уже у липні 1941 року.

27 червня 1942 року вчинено остаточну криваву акцію над євреями Славутчини. До сходу сонця фашисти і поліцаї собаками і кийками зігнали місцевих і доставлених з інших населених пунк¬тів чоловіків, жінок, матерів з малими дітьми, підлітків на площу у гетто. Людей посортували у колони. Далі сталося неймовірне: поліцаї виривали немовлят з рук матерів і живими кидали в кри¬ницю. Решту приречених декількома колонами по 500 чоловік у кожній під посиленою охороною гнали на південно-східну околицю Славути і там розстрілювали. На місці розстрілу всіх змушували повністю знімати одяг і лягати у велику яму, після чого лунали залпи з гвинтівок і автоматів. Вбитих і поранених присипали землею. Прибувала нова колона, і все повторювалося. У цей день розстріляно більше 2500 євреїв Славутчини. Списки імен мирних жителів міста Славути і Славутського району, які загинули в роки фашистської окупації, поміщені у «Книзі Скорботи. Хмельницька область. Книга четверта».

Знайомство з нашим містом розпочалось. Коли прямо поїдеш, то тобі відкриються нові сторінки життя Славути, а поки що подивуйся чудернацьким пам’ятником, ми його називаємо літаючими тракторами, саме там наш історичний музей, а у ньому усі відповіді на ті запитання, що вже виникли і ще будуть, бо ми і ви того варті.