Скульптура «Розписний кінь»

Встановлена в рамках ІІ Міжнародного етнофестивалю «Колодар»(2021р),
що проходив за підтримки Українського культурного фонду
та при співфінансуванні Славутської міської ради.

В європейській символіці, кінь традиційно поєднує в собі найкращі якості багатьох тварин. За своєю формою скульптура нагадує живого коня, слугує окрасою парків, скверів, присадибних ділянок.

Місце, де встановлена скульптура, пов’язане з більш ніж стотлітньою історією міста. Дана локація цікава 3 історичними об’єктами.

Об’єкт 1 – навпроти вас. Це млин.

У магнатському містечку Славута на кінець ХІХ століття діяло 3 млини. Один із них знаходився на верхній греблі, другий біля так званої папірні, а той, про який піде мова і який зараз перед вами, побудовано на середній греблі, у безпосередній близькості до палацового комплексу Сангушків, на початку ХХ століття. На карнизі дата – 1915. Проте велика ймовірність того, що на цьому місті набагато раніше існував його попередник з дерева. Доказом того є сама гребля та млинівка. Млин являє собою високу цегляну триповерхову будівлю з високим дахом модернового промислового (індустріального) стилю, притаманного саме початку минулого століття. В оформленні вікон та фронтону використано елементи псевдоготики.

Вид на млин, суконну мануфактуру та лікарню св. Романа

За дією наш млин – водяний. Корпус має муровану конструкцію, такі конструкції називають стовповими. Для побудови використовувалась цегла і бутове каміння. Усе це надходило з місцевих цегелень та кар’єрів. Стаціонарний млин стоїть на такому місці, де на річці було зроблено греблю й подавали воду до вертикального колеса. Коли ж занепав млин, заросла і млинівка. Спочатку стало болото, тепер там ведеться забудова.

Зі слів славутчан, що ще дітьми побували у цій гідротехнічній споруді, внутрішня будова млина складалася з двох приміщень. Такі споруди називають двокамерними. Робоче приміщення займало приблизно дві третини простору, у маленькій кімнаті, двері до якої вели з великої, була піч та два віконечка. Там, кажуть, міг навіть жити мірошник або ночували люди, що очікували своєї черги помолоти зерно.

Всі млини належали князям, вони здавали мукомельні в оренду. Доказом є той факт, що Роман Владиславович Сангушко особисто сам на кінець ХІХ ст. виїздив за кордон для придбання парової машини для млина, поїздка була довгою. Серед обивателів того часу був поголос, що машину доставили із Франції.

Можна стверджувати, що саме цей наш млин належав до так званої князівської забудови. Мукомельні є яскравим прикладом розвитку борошномельного виробництва на території Волині і варті збереження їх як історично цінних промислових об’єктів.

Об’єкт 2. Залишки мурованого фундаменту дуже відомої у свій час суконної фабрики князів Сангушків…

Суконна мануфактура кн. Сангушків та лікарня св.Романа

Вацлав Олясикович писав «Здіймаючи до неба високий димар, торохкотіла вічним гудінням шківів показних розмірів фабрика сукна, звідки виходили прославлені в літературі Сенкевичем у романі «Потоп» славутські бурки. Навпроти фабрики біліла двоповерхова лікарня святого Романа, названа так на честь свого засновника, князя Романа Сангушко. Лікарнею багато років керувала стара діва Mихайлина Oхманович, рухлива, струнка, завжди у білому халаті сестра-напівлікар, а якщо точно - то фельдшер. Ординатором лікарні був … доктор Дзержбицький, що мешкав поблизу в заскленій затишній невеликій садибі, сестра його в наріжнім покої невеликої садиби тримала єдину в містечку польську книгарню…»

Об’єкт 3.«Альбенка», тепер просто славутський пляж.

Оскільки простим людям в князівські часи «Звіринець» відвідувати заборонялось, для них існував парк на лівому березі річки Утки, поряд із середнім ставом. Він мав назву «Альбенка» і тягнувся до фаянсового заводу. За спогадами Зої Хомівни Коцюбинської-Єфіменко, племінниці М. Коцюбинського , дочки його брата Хоми, що з 1905 по 1915 роки проживав у Славуті (сучасна вул. Козацька, буд. 76) вихідними днями в «Альбенці» грав єврейський клезмерський оркестр. У цей час та на свята влаштовувалися гуляння, давав свої вистави літній театр. До речі, Зоя Хомівна дуже цінувала Славуту за свій перший театральний досвід - спектакль «Наталка Полтавка», де в головній ролі була сама Заньковецька. Пізніше тут демонструвалися кінофільми, для чого екран розвішувався між деревами. Походження назви парку «Альбенка» достеменно невідоме. Напевне, походить вона від слова «альба», що означає «білий». Таку назву має білий ритуальний одяг ксьондзів римо-католицької церкви та священників-уніатів. Краєзнавець В.Ф. Оржаховський вважав, що назву парку могли дати члени масонського товариства із села Альба в Білорусі, які з невідомих причин опинилися в Славуті і мали таємні зібрання у лісі на березі річки. Можливо, як нам вдалося з’ясувати, це були уніати, що зазнали переслідувань після польського повстання 1830-х років і, тікаючи, могли опинитись в Славуті. Зазначимо, що село Альба, маєтність Сапєг, широко відома уніатською громадою, храмом і монастирем. Цих переселенців прозивали альбенчиками, а осіб жіночої статі-альбенками.

Вид із «Альбенки» на суконну мануфактуру та лікарню св. Романа