Скульптура «Бойовий кінь»

Встановлена в рамках ІІ Міжнародного етнофестивалю «Колодар»(2021р),
що проходив за підтримки Українського культурного фонду
та при співфінансуванні Славутської міської ради.

«Бойовий кінь» є садово-парковою скульптурою – різновидом пластики, що має об’ємну, тривимірну форму і виконується із твердого матеріалу: заліза.

Скульптура зображує, головним чином, анімалістичний жанр із художньо виразними засобами: побудова об’ємної форми, пластичне моделювання, розробка силуету, фактури, у нашому випадку, також кольору. За своєю формою є частково круглою скульптурою, але із засобами сучасної стилізації, реалізації такого стилю як стімпанк, за призначенням є монументально-декоративною: слугує окрасою парків, скверів, присадибних ділянок. Має давню і стійку традицію в мистецтві країни.

Місце, де встановлена скульптура, пов’язане з більш ніж двохсотлітньою історією міста.

Шановні поціновувачі історії нашого затишного містечка! Зараз ви стоїте в самому серці парково-палацового коплексу князів Сангушків. Власне комп¬лекс княжих будівель на початку ХХ століття складався з палацу, кухні, флігеля для палацових слуг, оранжереї, кінного манежу та конюшні. За парканом на півночі — костел Святої Дороти, на заході — парк «Звіринець» для полювання та відпочинку членів княжого роду та їх гостей.

Документальні джерела засвідчують, що ландшафтний парк закладено у 1772 році. Історія ж найбільшого та найстарішого парку Славути пов’язана з Барбарою Урсулою з Дуніних Сангушко та князя Павла Кароля Сангушка. Придворним архітектором родини був широко відомий архітектор італійського походження Павло Антоні Фонтана Фонтана. Після перенесення резиденції під його керівництвом та з ініціативи княгині Барбари було розбито пейзажний парк, висаджено велику кількість дерев, кущів і квітів, розбито клумби і газони. Збудовано групу фонтанів, декорованих скульптурними композиціями італійських майстрів. Парк розташовувався на двох рівнях: на низинній території і на пагорбі з пологим спуском на Середню греблю річки Утка.

Славутський замок тим часом перебудовано у палац, стояв він на пагорбі неподалік костелу.

Парк же домінував над тією частиною Славути, що розташована з правого боку водойм, його було обнесено частково металевою огорожею, частково високим цегляним парканом , які збереглись по вулиці Миру від універмагу до нещодавно збудованої каплиці. На низинній частині парку, де тепер розміщений стадіон та атракціони, росли дерева, для прогулянок відвідувачів були прокладені доріжки з каменю та цегли. Для входу в парк існувало троє кованих металевих воріт. На воротах стояла охорона, парк був закритий для відвідувачів. Старожили міста знали парк як Славутський кремль.

Колишній учень польської парафіяльної трирічної школи, відкритої з дозволу та дякуючи матеріальній підтримці останнього славутського князя Романа-Даміана Владиславовича Сангушка, Броніслав Нетикша в книзі «Надії. Ілюзії. Реальність. Спогади 1912-1945 років» розповідає: «…Величезний, красиво оформлений парк, в якому були різні спортивні споруди, такі як тенісні корти, волейбол і навіть верхові коні. Раз у тиждень конюші князя катали дітей верхи на конях. Князь давав дітям дозвіл на прохід через парк до школи. Такі дозволи мали інші діти. Прихожанам костелу теж давався дозвіл йти через парк на службу до костелу…»

Оновлюється міський парк, занесений до Державного реєстру як пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. В сучасних межах парк займає 6,5 га, тут ростуть місцеві породи дерев віком 120 – 150 років. Всього нараховується біля 700 дерев і кущів 24 видів.Основними породами дерев парку є сосна,липа, каштан, клен, ясен. Серед невластивих нашій місцевості видів – сосна чорна, гледичія колюча, бук, платан.

Вид палацу князів Сангушків з півдня

З палацом князів Сангушків пов’язані різні історичні події 1637 р. 1648-1654 рр. А в архівному описі від 1767 р. уже йдеться про наявність «панського двору» на місці магнатського оборонного замку. Це може свідчити про те, що будівля замку стала слугувати житловим будинком. Протягом 1782-1790 років княжий замок перебудували під палаццо у стилі бароко. Перебудова дозволила перенести резиденцію князів Сангушків із містечка Корниці у Славуту. На першому поверсі розміщалися сіни, кабінет, їдальня, кімната, на другому — вітальня, спальня та покої. Чергова капітальна перебудова палацу була проведена з іні¬ціативи кн. Євстафія Сангушка у 1840 р., тоді добудовано тре¬тій поверх та прибудовано критий під’їзд. Після чого будівля набула еклектичного стилю архітектурного ансамблю XVIII - поч. XХ століття. На трьох серединних осях був напівколонний ризаліт, що замикав високий, такої ж форми аттик, з гербовим диском, що являв собою Литовську Погоню. На крайніх осях ризаліти увінчані трикутними фронтонами. На лівому ризаліті містився балкон, підтримуваний двома колонами. Семикутні бічні фасади замкнуто на осі трикутною вершиною. У фасаді, що виходив у сад, виступали два ідентичні висунуті бічні ризаліти. Сангушківські обійстя, зокрема палацові ансамблі в Заславі та Славуті, були великими культурними осередками на Волині. Усьому, що там зберігалося, - книгам, рукописам, картинам, виробам з кришталю, фарфору, фаянсу, бронзи, золота і срібла - не було ціни.

Стаєнний павільйон. Гравюра середини ХІХ ст.

Восени 1917 року під час бунту 264 запасного піхотного полку російської армії, розквартированого в Славуті, палацовий комплекс, залишена перед війною частина мистецьких збірок, були піддані грабунку і вогню. У 1922 році за розпорядженням радянської влади румовища палацу розібрали. На сьогодні від колишнього комплексу резиденції залишилися лише флігелі, стайні та костел Святої Дороти, збудований у 1822-1841 роках поблизу палацу, храм, що мав призначення парафіяльного.

Вітальний флігель із «ламаним дахом» та Палацова кухня - сучасний вигляд.

Вацлав Олясикович у романі «Хлопець зі Славути» писав: «…Якщо обійти розлогий парк довкола або непомітно пройти через нього, можна потрапити до прекрасного, в стилі римських базилік розташованого на підвищенні, католицького парафіяльного костелу Святої Дороти, про що палким проханням «Święta Doroto, módl się za nami» свідчив потужний напис на фронтоні святині. Дорота була однією із Сангушків, яка повернулася в труні з весільної подорожі до Італії. Вшановуючи її пам’ять, звели Сангушки в кінці XIX віку цю величну святиню, в підземеллях якої передчасно померлій княжні встановлено білий мармуровий саркофаг…»

Костел св. Дороти

Храм цей заслуговує окремої розмови, скажу лише, що гостей своїх повести можна саме сюди. Тут тобі і Париж, і польська аристократія, і орган. Уявити лише можна, як до таких сходів під’їжджають карети, звучить великий храмовий дзвін, а свята Дорота молиться за нас.