Скульптура «Кінь зі збруєю»

Встановлена в рамках ІІ Міжнародного етнофестивалю «Колодар»(2021р),
що проходив за підтримки Українського культурного фонду
та при співфінансуванні Славутської міської ради.

В європейській символіці, кінь традиційно поєднує в собі найкращі якості багатьох тварин. За своєю формою скульптура нагадує живого коня, слугує окрасою парків, скверів, присадибних ділянок. Конструкція нерозбірна складається з однієї частини - дорослої особини - коня.

Місце, де встановлена скульптура, пов’язане з більш ніж двохсотлітньою історією міста.

Зараз ви в центрі міста, без перебільшення. Якби прибрати будівлі перел вами - сучасні магазини, універмаг, то позаду за ними з’явилися б торгові ряди, побудовані князями Сангушками для упорядкування містечкової торгівлі. Вацлав Олясикович в романі «Хлопець зі Славути» побачив: «…Середину ринку займала стара, обдерта велика споруда, на кшталт краківських Сукєнніц, що містила як зовні, так і усередині незліченне число магазинів, переважно борошняних, в яких купувалося житнє і пшеничне борошно на пуди, а на фунти всілякого виду крупи, квасоля і горох. У головній частині цих славутських суконних рядів в низько розташованих приміщеннях, до яких потрапляли по сходинках, були м'ясні лавки, в яких пейсаті різники продавали м'ясо з худоби, що убивається в жорстокому ритуальному обряді. Продавалося м'ясо «кошерне» і «трефне». М'ясо «кошерне» було таким, в якому по вбивству худобини єврейські знавці талмуда, що досліджували їжу, не помітили найменшого дефекту. Таке м'ясо придбати могли всього лише правовірні євреї. М'ясо ж «трефне» було таке, в якому правовірні єврейські знавці помітили якийсь недолік. Таке саме м'ясо купувати могли гої - християни, які становили переважну більшість клієнтів м'ясних магазинів. Перед м'ясними лавками безперервно крутилися, шукаючи рештки, відгодовані бездомні собаки…»

Данило Щербаківський, етнолог та музейний працівник на початку 20-х років минулого сторіччя побачив торгові ряди такими: «…В Славуті вони мають вигляд не прямокутника, а видовженої підкови. В рядах на всі сторони були в’їзди з міцними брамами, що замикалися та давали достатній захист…

За історичними коментарями в польських мистецьких джерелах вказано, що торгові ряди збудовані підковоподібно, у барочному стилі, що було притаманно центральним міським площам Західної Європи.

В Славуті ринок, ринкова площа та єврейські будинки групувались саме навкруг синагоги. Проте ця сакральна будівля, хоча і розташовувалась в центральній частині міста, займала дещо закрите місце.Навіть зараз, коли людина, котра вперше приїхала до Славути, захоче побачити синагогу, то зробити це не так просто – будівля ніби захована серед невеликих будинків, перед нею немає відкритого простору, до входу веде вузенький провулок, а вхід зовсім не кидається у вічі, дах же височіє над сусідніми дахами...

Перша письмова згадка про Славутську синагогу зустрічається в архівних документах 1731 року. Проте це не означає, що до цього часу молитовних будинків не було. За різними даними у різні періоди існування штетлу Славіти нараховувалось у 1905р. - 3 молитовні будинки, пізніше - 7 синагог. Чотири з них, в тому числі й найбільша, стояли на ринковій площі по сучасній вулиці Шолом – Алейхема. Велике цегляне приміщення синагоги по вулиці Б. Хмельницького розміщалося неподалік ринку. У1935 році її закрили, у 1942 році місцеві жителі будівлю розібрали. Ще 2 синагоги діяли по вул. Козацькій. Заможні євреї мали домашні синагоги, приміщення однієї з яких збереглося донині по вул.. Б.Хмельницького,138. Нині діє 1 синагога за адресою: вул. Шолом – Алейхема, 19. Даній будівлі понад 200 років. Вона була закрита лише тільки в роки війни і працювала в радянський час. Зараз використовується як синагога і як офіс єврейської громади Славути.

Екскурсія Д.Щербаківського за допомогою малюнка художника М. Гвоздецького повернула з минулого зображення Великої синагоги, що знаходилась на ринковій площі, інші етнографічні джерела свідчать про існування «цехових» молитовних будинків. Зовні будинок має стильові ознаки стилю конструктивізму, у ньому є все необхідне для релігійної обрядовості.

Із історії Церкви Різдва Пресвятої Богородиці м.Славута

Церква була збудована в 1819р. - «кам'яна, крита залізом, міцна, з такою ж дзвіницею», як написано в історичних джерелах того часу. Споруджена православна святиня була на кошти прихожан за активною участю князя Євстафія-Еразма Сангушка., предводителя губернського дворянства. На той час вона відносилась до Славутського благочинного округу Волинської єпархії.

Освячена церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці в день пам’яті Святої рівноапостольної княгині Ольги 11 липня (за старим стилем) 1819 року. Сама Мати Божа, Яка народила Ісуса Христа, є покровителькою славутчан.

З великою долею вірогідності можна стверджувати, що при реставрації 1908 року розписи храму виконані Олександром Мурашком та Семеном Івковським- відомими київськими художниками, що належали до мистецьких шкіл Васнецова та Нестерова. Митців було запрошено князем Романом Даміаном Сангушком.

Інтер’єр храму є яскравим зразком стилю бароко, за багатьма ознаками - це українське (козацьке) бароко: різьблення Царських врат, старовинні медальйони на хоругвах, овальні, виносні подвійні ікони, застосування левкасу та позолоти, форма куполів демонструють урочистість та пишність. Архітектурний ансамбль багатоглавого семидільного храму –змішаного стилю, строгі лінії стін, вікон, фронтонів, строга відповідність церковним канонам свідчать про переважаючий класицизм екстер’єру.

Цікаво дізнатися і про те, що у першому столітті свого існування Славутський храм Різдва Пресвятої Богородиці мав понад 3000 прихожан. Зокрема, тут засвідчено, що католиків на території приходу проживало 1430 душ, євреїв - 6540.

Нині найбільш відомі настоятелі храму ієреї Федір Лукашевич та Яків Ковальницький, що поховані на території церкви. Останній увійшов ще й у історію Славути як видатний учитель Закону Божого: 38 років він ніс слово Боже при Славутському народному училищі. Служінню віддавався без усілякої матеріальної винагороди.

За спогадами очевидців,у часи радянської влади храм був закритий, із нього скинули надкупольний хрест, використовували як склад «Заготльону». Приміщення було заповнене льоном та коноплею, стояли металеві преси для тюкування цієї сировини. Церковні атрибути лежали купами на підлозі. Славутчани під час бомбувань у перші дні війни знаходили прихисток у льосі на церковному подвір’ї. При окупації,з 1942 по 1944 рік, храм відкрили для служби Божої. Після звільнення міста храм знову закрили. Довгий час богослужіння не проводили.

У 1991 році створено Славутське благочиння.

З 2009 року в Славуті святкують в один день престольне свято і День міста.